30 листопада 2021 року
30 листопада 2021 року
Процес розлучення завжди асоціюється із взаємними обвинуваченнями і докорами, більшість з яких зазвичай пов'язані не лише із обставиною припинення самого шлюбу як такого, а й також із неприємним процесом поділу спільного майна подружжя. В українському суспільстві перед весіллям не прийнято задумуватися наперед над тим як доведеться ділити спільне майно у випадку розлучення, а тому сторони уникають укладення шлюбних договорів.
Окрім цього, з огляду на відсутність загальних юридичних знань більшість подружніх пар неправильно інтерпретують положення законодавства України про спільну сумісну власність подружжя як таку, і хибно вважають, що частки кожного з подружжя у майні в буквальному сенсі є рівними (тобто 50/50), або майно, набуте у шлюбі, в будь-якому випадку є спільним.
У тексті цієї статті пропонуємо проаналізувати зміст поняття спільної сумісної власності, особливості розподілу права власності між подружжям на окремі види майна, а також розберемося із розподілом майна у цивільному шлюбі.
За загальним правилом при розлученні поділу підлягає не все наявне у подружжя майно, а лише те, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя.
Про спільну сумісну власність хоча б один раз у своєму житті чув принаймні кожен українець. Однак як свідчить практика розуміння концепції спільної сумісної власності деякими громадянами суттєво відрізняється від положень чинного законодавства. Так, стаття 60 Сімейного кодексу України (далі "СКУ") визначає:
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Для того, щоб зарахувати те або інше майно до спільної сумісної власності подружжя, потрібне одночасне дотримання наступних умов:
Майно, що перебуває у спільній власності подружжя, використовується та відчужується ними лише за спільною згодою. Коли мова йде про поділ спільного сумісного майна, у цьому випадку говоримо про виділення частки чоловіка і дружини у спільному майні з тим, щоб кожен із подружжя мав змогу користуватися та розпоряджатися такою часткою на свій власний розсуд (без згоди іншого). За результатами такого виділення часток спільна сумісна власність на майно припиняється і замість неї виникає спільна часткова власність, до якої вже застосовуються загальні положенні Цивільного кодексу України (далі "ЦКУ"), а не СКУ.
Вважаємо за доцільне зупинити тут окрему увагу на одному хибному упередженні, яке панує по відношенню до концепції спільної сумісної власності. Отже, реєстрація права власності у шлюбі на те чи інше майно за одним з подружжя НЕ ОЗНАЧАЄ, що таким чином один з подружжя набуває таке майно в особисту приватну власність або на таке майно не поширюється режим спільної сумісної власності. До тих пір, доки не доведено інше у суді або не погоджено інше подружжям у тексті шлюбного договору або договору про розподіл майна, щодо такого майна продовжує діяти презумпція спільної сумісної власності навіть якщо за документами воно зареєстровано лише на чоловіка або лише на жінку (проте це правило не розповсюджується щодо особистої приватної власності кожного з подружжя, про яку буде йти мова далі).
Поділ спільної сумісної власності подружжя можливий як у шлюбі, так і у зв'язку із його розірванням. Розподіл майна в обох випадках може бути здійснений в будь-який момент шляхом укладення між подружжям відповідного договору про розподіл майна подружжя, який підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, АБО шляхом звернення до суду із позовом про розподіл спільного сумісного майна.
Звертаємо увагу, що звернутися із позовом про розподіл спільної сумісної власності можливо лише впродовж перші 3 (три) роки від дати припинення шлюбу. Після цього розподіл майна вже неможливий. Звичайно, вказаний строк для звернення до суду у три роки може бути поновлений та/або продовжений судом з огляду на суб'єктивні обставини кожної конкретної справи, але це підлягає окремому доведенню. Наголошуємо на тому, що якщо шлюб між сторонами не припинено, у цьому випадку вимоги до позовної давності не застосовуються.
Як з кожного правилу є винятки, так і у подружжя є певне майно, що не може бути віднесено до спільної сумісної власності навіть якщо воно було набуто у шлюбі. Статтею 57 СКУ наведений перелік видів майна, що не зараховується до спільної сумісної власності і визнається особистою приватною власністю кожного з подружжя, зокрема (а) майно, набуте до шлюбу; та/або (б) майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування тощо.
Таким чином, навіть якщо таке майно було набуто у період шлюбу і використовується для потреб сім'ї, в цьому випадку джерелом набуття є особисті кошти/майно одного з подружжя.
Особливості поділу будь-якого майна подружжя (квартири, будинку, транспортного засобу тощо) залежить не лише від того, чи відноситься таке майно до спільної сумісної власності. Законодавством передбачено багато виключень, коли майно хоча і є особистою приватною власністю одного з подружжя, однак суд може прийняти рішення про віднесення такого майна повністю або часткового до спільної сумісної власності подружжя, і навпаки. Звертаємо увагу, що нижче наводиться лише опис розподілу спільної сумісної власності в судовому порядку.
Таке майно відноситься до особистої приватної власності одного з подружжя, на ім'я якого воно зареєстровано. Однак інший з подружжя може звернутися із позовом щодо включення такого майна до спільної сумісної власності, якщо:
Як вже було зазначено вище до спільної сумісної власності подружжя відноситься майно, якщо воно відповідає сукупно трьом критеріям наведеним вище (набуто у шлюбі, для сімейних інтересів та за спільні кошти). Зазвичай суд виходить із презумпції рівності часток кожного з подружжя при розподілі спільної сумісної власності.
Наприклад, при розподілі квартири кожному з подружжя належатиме 1/2. Однак в деяких випадках частка одного з подружжя у праві власності має бути збільшена з огляду на певні обставини (наприклад, після розлучення із жінкою проживатимуть разом спільні діти подружжя) або зменшена (наприклад, чоловік пиячить і використовує майно не в інтересах сім'ї та спільних дітей). В цій ситуації про рівність часток подружжя під час розподілу спільної сумісної власності навряд чи йтиме мова.
Доволі часто під час встановлення розміру частки кожного з подружжя у праві власності на майно можуть наводитися аргументи того, що один з подружжя не працював зовсім або займався хатньою роботою та доглядом за дітьми. Одразу звертаємо увагу, що СКУ чітко зазначає, що відсутність з поважних причин самостійного доходу у одного з подружжя (наприклад, навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) не впливає на розмір його частки у спільній сумісній власності подружжя.
Один з подружжя має право звернутися із позовом про поділ майна, що відноситься до особистої приватної власності подружжя, якщо:
Період між тим, як пара приймає рішення розлучитися і фактичним поданням відповідних документів для процедури розлучення може тривати декілька років. За цей час шлюб між сторонами ще не припинено, однак фактично вони вже не є однією сім'єю, проживають окремо та будують нове особисте життя.
Не виключено, що у цей період часу один з подружжя може стати власником того чи іншого майна. Тому в разі звернення із позовом одного з подружжя про розподіл такого майна, інший з подружжя може довести суду, що фактично у період набуття такого майна подружжя не проживало однією сім'єю, за результатами чого суд може визнати таке майно особистою приватною власністю.
Звертаємо увагу, що приведений вище порядок розподілу спільного сумісного майна застосовується лише у судовому порядку. В разі обрання подружжям добровільного порядку розподілу спільної сумісної власності, тут сторони можуть погодити будь-які співвідношення та/або варіанти за умови, що такі варіанти не ставлять в очевидно невигідне положення одного з подружжя та обов'язково враховують інтереси дітей подружжя.
За результатами поділу права власності між подружжям на спільне нерухоме майно, кожен із подружжя отримує певну частку у такому майні. Як наслідок чоловік і дружина отримують певну частку, якою вони можуть вільно володіти та розпоряджатися. У випадку продажу своєї частки в нерухомості одним з подружжя, інший з подружжя має переважне право перед третьою особою на придбання такої частки.
Звертаємо увагу, що суд може присудити іншому з подружжя грошову компенсацію замість частки в спільній нерухомості лише за його згодою. Окрім цього, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
На відміну від нерухомого майна право власності на транспортний засіб не може бути поділено між подружжям судом (якщо тільки саме подружжя про це не домовилося у тексті окремого договору про розподіл майна), а тому суд може надати одному з подружжя право власності на авто з обов'язком виплатити іншому з подружжя відповідну грошову компенсацію.
Речі індивідуального користування, ювелірні вироби, коштовності та будь-які інші дорогоцінні подарунки за загальним правилом визнаються особистою приватною власністю того з подружжя, кому вони придбані (НАВІТЬ якщо для такого придбання були використані спільні грошові кошти подружжя). Проте, якщо судом буде встановлено, що для придбання таких речей одному з подружжя використовувалися спільні кошти або особисті грошові кошти іншого з подружжя, в такому випадку суд може визначити певну частку у праві власності на таку річ за іншим з подружжя. Розглянемо описане на простих прикладах:
Звертаємо увагу, що не підлягають включенню до спільної сумісної власності подружжя премії, нагороди, які один з подружжя отримав впродовж шлюбу. До прикладу, якщо чоловік став лауреатом Нобелівської премії, така премія належатиме йому на праві особистої приватної власності.
У шлюбі кожен з подружжя може займатися підприємницькою діяльністю або набувати членства в юридичних особах. В разі розлучення, застосовуються наступні правила поділу спільного майна:
Вище у статті було проаналізовано порядок розподілу майна подружжя, шлюб між якими зареєстровано у встановленому законодавством порядку.
Якщо ж особи проживали у цивільному шлюбі (спільне проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу), щодо майна набутого ними у такому цивільному шлюбі виникає спільна сумісна власність, ЛИШЕ якщо: (а) це майно було набуте під час спільного проживання і факт спільного проживання є доведеним перед судом (свідченням свідків та/або документально); і (б) ні чоловік, ні жінка не перебували у період спільного проживання у будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі.
Якщо попередні дві умови дотримано, у цьому випадку до розподілу майна у цивільному шлюбі застосовуються ті самі правила і вимоги, що були наведені вище по відношенню до офіційного шлюбу.